ГИ́ЧКА, и, ж.

1. Стебло та листя перев. коренеплодів та бульбоплодів; бадилля, ботвина. Кублилася дрібною гичкою жовтогаряча морква (Мирний, IV, 1955, 205); Дівчата підбирали викопані буряки і, обрізавши на них гичку, складали в купи (Донч.. VI, 1957, 324); Плануємо засилосувати понад 3000 центнерів гички цукрових буряків (Колг. Укр., 9, 1956, 26).

2. перен., розм. Верхня частина зав’язаного мішка, вузла. Хвать [баба] вузла за гичку! І, немов той акробат, Дряпалась на пічку (С. Ол., Вибр., 1959, 231).

3. діал. Грива. [Куць:] Я їм коня притяг за гичку в стайню (Л. Укр., III, 1952, 251).

4. діал. Росток, паросток на коренеплодах. Перебирала [Катерина] кожну картоплину: з гичками відкладала на насіння, а почорнілі — на харч (Чорн., Виз-вол. земля, 1959, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 63.

Гичка, ки, ж.

1) Листва на огородныхъ растеніяхъ, ботва. Цибулина гичка. Гн. II. 101.

2) Бумажная или шерстяная нитка навязываемая на руку, какъ симпатическое средство отъ ревматизма. Харьк.

3) Качань кукурузы безъ зеренъ. Угор.

4) Верхняя часть завязаннаго мѣшка выше перевязи.

5) Иронич.: волосы. Ухопив його за гичку. Ум. Гичечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 284.

ги́чка = гич — стебло та листя перев. коренеплодів та бульбоплодів; бадилля, ботвина; символізує во­лосся, тому кажуть: «Обскуб йому гичку!» або «Ухопив його за гич­ку»; оскільки зрізане бадилля швидко в’яне, то символізує жіно­че нездоров’я («як гичка», «пере­велася на гичку»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 135.