ГИ́РЯ, і, ж.
1. Металевий предмет певної ваги, який править за міру при зважуванні. — На такий вантаж і гир у мене не вистачить, — весело занепокоївся Цимбал (Гончар, Таврія.., 1957, 441); Михась орудує з гирями біля вагів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 169); // Предмет великої ваги для гімнастичних вправ у важкій атлетиці. Подивився дід, як вони [силачі] там двопудові гирі, ніби м’ячі, піднімають, як вони штангу штовхають, і аж затремтів (Вишня, І, 1956, 400); — Дивись ти — і справді впарився. А раніше бувало двопудовими гирями грався (Ткач, Моряки, 1948, 136); * Образно. А в перші дні [роботи] так страшно ломить спину І кров гуде в потомлених руках, І хтось до ніг вчепив пудові гирі (Гірник, Сонце.., 1958, 40); * У порівн. В Оксани злипалися очі, тіло вимагало відпочинку. Важка, немов гиря, голова падала на груди (Ткач, Крута хвиля, 1956, 88).
◊ Бу́ти ги́рею на нозі ́ кому — обтяжувати когось. Була [Катерина] переконана, що з такими прикметами, як її, не буде нікому гирею на нозі, тим паче — в коханої людини (Вільде, Сестри.., 1958, 509).
2. Висячий важок, що приводить в рух механізм або врівноважує що-небудь. Іван відчинив дверцята годинника й підтягнув гирі (Чорн., Потік.., 1956, 55); Вони ще попоралися біля стрілки, на кінцях якої висіли гирі, що й повинні регулювати супорт, який поведе різець по металу (Автом., Щастя.., 1959, 60).
3. перен., діал., зневажл. Брита голова і голова взагалі. З усього мира та на мою гирю (Номис, 1864, № 285); Ніс — карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині (Г.-Арт., Байки.., 1958, 70); Засмутились чуприндирі, Лап та й лап за бриті гирі… (Манж., Тв., 1955, 170); — Я в ясла, а ти мене за гирю та в шию, та буком (Стеф., І, 1949,133); // Вбога, нужденна людина. [Іван (довго дивиться, притопуючи ногою):] Трясітеся, рубці, дивітеся, хлопці!.. Розступітеся, миряне, нехай гиря погуляє! (Кроп., І, 1958, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 62.