ГИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., перех., розм.

1. Бити м’яч під час гри в гилки.

2. перен. Бити, лупцювати. Він усіх гилить, нікому не змиряє (Сл. Гр.); — Гамселити [панів], — підказав Покиван.— Товкмачити, — підказали з юрби..— Трощити! — Гепати! — Гилити! — Голомшити! — Кулачити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368).

3. перен. Багато правити (про ціну).

4. перен. Багато набирати, накладати чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 61.

Гилити, лю, лиш, гл.

1) Подбивать мячъ гилкою.

2) Бить палкою свинку (деревянный шаръ) въ игрѣ въ гилу. Ив. 13.

3) Бить, колотить. Він усіх гилить, нікому не змиряє. Екатер. у.

4) Много набирать, накладывать и т. д. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 282.