ГИЛА́, и́, ж., діал.
1. Грижа. — Ти у нас людина військова, на фронті був. А мені куди там? У мене — гила (Мик., II, 1957, 286); Його [лікаря] затримано тут, а там чекали відповідальні операції. Треба вирізати нирку, зробити резекцію шлунка, ліквідувати пахову гилу (Смолич, І, 1958, 161).
2. рідко. Гилка. Той читав урок, той реготався, той кричав: «Давай у гили грати» (Мирний, IV, 1955, 112).
3. виг., у знач. присудк. сл., розм. Уживається на означення швидкого руху, швидкої дії. — А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили. Потім загляділи [нас] — палиці на плечі і — гила навпростець поміж вербами (Головко, І, 1957, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 61.