ГИ́КАВКА, І́КАВКА, и, ж. Мимовільні вдихувальні рухи, що викликаються судорожним скороченням діафрагми, а також короткі уривчасті звуки, що їх супроводять. Гикавка стискала їх [хлопців] горла (Фр., VI, 1951, 173); З переляку вона захворіла на гикавку і жодного слова вимовити не могла (Ле, Наливайко, 1957, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 60.

Гикавка, ки, ж. Икотка. Мил. М. 9. Грин. ІІ. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 282.

ги́кавка — спазматичні швидкі й несподівані стискання діафрагми, що викликають характерні повторювані звуки; з нею пов’язана прикмета, — «якщо хто легенько гикає, про нього хтось згадує, як­що хто сильно гикає, то його хтось осуджує, ганить»; звідси побажан­ня: «Хай йому легенько тикнеться!».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 134-135.