ГИД, ч., розм., рідко.1. род. у. Нечисть, бруд. Там зчищають грязь, а наші купу превелику нагорнули, мов зібрали гид з усього ринку (Сл. Гр.).

2. род. а, перен. Погана, мерзенна людина. Не займай гида, не каляй вида (Сл. Гр.).

3. у знач. присл. ги́дко. Такий бридкий, що гид і глянути на його (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 60.

Гид, да, ду, м.

1) Ду. Гадость, мерзость. Там зчищають грязь, а наші купу превелику нагорнули, мов зібрали, гид з усього ринку. К. Дз. 67.

2) Да. Гадкій, мерзкій человѣкъ. Не займай гида, не каляй вида. Ном. №3291.

3) Гид гидом. Мерзость изъ мерзостей. Такий поганий — гид гидом!

4) Употребляется въ значеніи нарѣчія: гадко, отвратительно. Такий бридкий, що гид і глянути на його.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 281.