ГЕТЬМА́НСТВО, а, с., іст.

1. Влада гетьмана; гетьманування. [Байда:] Я не жалував своєї крові за Україну, бувши козаком, але гетьманство не по моїй силі (Н.-Лев., II, 1956, 438); Юрій Хмельницький змушений був на початку 1663 р. відмовитися від гетьманства (Іст. УРСР, І, 1953, 280).

2. Територія і народ, підвладні гетьману. У іншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пекарі,.. жило два брати (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 58.

Гетьманство, ва, с.

1) Гетманство; достоинство, санъ, власть гетмана. Молодий на гетьманство. Ном. № 996. Од козацтва, од гетьманства високі могили, — більш нічого не осталось, та й ті розривають. Шевч. 123. Єврася Хмельниченка на гетьмана настановляли. АД. II. 121.

2) Страна и народъ подъ властью гетмана. У иншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пекарі, і там жим два брати. Рудч. Ск. II. 139.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 281.