ГЕТЬМА́НИЧ, а, ч., іст. Син гетьмана. Гетьманич Олександр Конєцпольський дістав від свого батька в спадщину всі маєтки (Панч, III, 1956, 51); [Мотря:] Це миргородський полковник, вихователь гетьманича Юрася (Дмит., Драм. тв., 1958, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 58.