ГЕ́ТЬМАН, а, ч.

1. В XVI ст. — виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України. Найвищою військово-адміністративною і судовою владою на Україні, яка замінила вигнану в ході війни [1648 р.] польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому (Іст. УРСР, І, 1953, 240); Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Шевч., І, 1951, 58); * У порівн. Низько насува [Михайло] шапку чорну на чорні брови і походжає сам оддалік, як гетьман поперед ворогом (Вовчок, І, 1955, 338).

2. Головнокомандуючий збройними силами Польсько — Литовської держави в XVI-XVIII ст.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 58.

Гетьман, на, м. Гетманъ. Без гетьмана військо гине. Ном. №751. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами із мостивими панами у Білій Церкві замирив. АД. II. 110. Ум. Гетьманонько. К. ПС. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 281.

ге́тьман —

1) в Україні XVIст. — найвищий виборний старшина ко­зацького війська Запорозької Січі. Як череді без личмана, так коза­кам без гетьмана (приказка);

2) із XVIIст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України. Від Богдана до Івана не було гетьмана (приказка); Без гетьмана військо гине (М. Номис); Ой раді б ми та й вернутися, — гетьман не пускає. Не так гетьман, не так гетьман, як гетьманська мати, Хоче нами козаками турка воювати (пісня); Не вер­нуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Т. Шевченко);

3) див. наказни́й ге́тьман.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 134.