ГЕТЬ¹, присл.

1. Куди-небудь у невизначеному напрямку, на віддаль. Дрозд фуркнув і полетів собі геть (Фр., IV, 1950, 62); Затишіло синє море, Розпрозорилось прозоре, Щуки прудко геть пливуть (Перв., Райдуга.., 1960, 117); // Від якого-небудь місця, за межі чогось. Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до пароходу, геть з тії кріпості (Л. Укр., V, 1956, 11); По закінченні дуета Коловратський подякував.. і гукнув до своєї орави виходити з дому геть (Смолич, II, 1958, 38).

2. На велику відстань; далеко. Мене ти в пелену взяла І геть у поле однесла (Шевч., II, 1953, 284).

3. у знач. дуже, значно. От уже й масниця. Сонце геть високо піднімається; грає на весну-красну (Мирний, І, 1954, 216); Та ще й те додавало Даринці сили, що вже геть більше, як половину дороги проїхано (Вирган, В розп. літа, 1959, 272).

4. у знач. скрізь. А верби геть понад ставо́м Тихесенько собі купають Зелені віти… (Шевч., II, 1953, 230); Ой, коли б з тісної хати Повставали ви, чубаті, Та зирнули геть навколо,— В вас би серце похололо (Стар., Поет. тв., 1958, 56).

ГЕТЬ², виг.

1. Уживається як наказ відійти від кого-, чого-небудь, покинути, залишити кого-, що-небудь. — Геть, одчепись ! — крикнула Лукина й глянула Уласові просто в вічі (Н.-Лев., III, 1956, 322); [Одарка:] Брешеш!.. Геть з моїх очей, а то битиму! (Мирний, V, 1955, 233); Геть, уславлений спокою! Ми в труді, у боротьбі! (Рильський, І, 1956, 121).

2. Уживається як наказ віддалити, забрати, усунути кого-небудь. Почав її словами картати, а дитиночка на руках так і пручається — кричить. Пан іще гірше розгнівався: — Геть ту дитину! — гукнув,— геть! (Вовчок, І, 1955, 67); Тоді промовляють.. панянки: — Геть Ларька, геть з покоїв! Од його горілкою тхне (Вас., І, 1959, 108).

3. Уживається у значенні слів не треба, не потрібний, щоб не було (частіше в закликах). А у Тимчасового уряду є сепаратний мир з російськими капіталістами. Геть цей сепаратний мир! (Ленін, 25, 1951, 24); [Сапфо:] Геть анемони й фіалки! Дай мені квітку з гранати! (Л. Укр., III, 1952, 724).

ГЕТЬ³, част. підсил.

1. Уживається у знач. зовсім, цілком, увесь. Сонце вже геть було нахилилося до заходу (Фр., V, 1951, 171); Неголений, стомлений, геть пропахлий тютюном, був Гапій трохи схожий на Киселя, коли я вперше побачив того у райкомі (Мур., Бук. повість, 1959, 275); А клуню вже всю геть обійняло полум’ям (Головко, І, 1957, 348).

Геть усі́ — всі, всі без винятку. — Та щоб до того «прошенія» [царю] всі поприкладали руки, геть усі, ціла громада, бо громада — великий чоловік, сила… (Коцюб., І, 1955, 114); Ми ставили балет під назвою «Роберт і Бертрам».. На ці спектаклі квитки розпродувались геть усі (Моє життя в мист., 1955, 22).

2. Уживається у знач. аж, далеко. Шубовсть [Катерина] в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло (Шевч., І, 1951, 45); Прокричали другі півні. Коли геть за північ почувся здалека тупіт, гомін (Мирний, І, 1954, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 57 - 58.

Геть меж. и нар.

1) Долой, прочь, вонъ, отстань. Геть, згинь, пропади і до мене не ходи! Ном. № 8765. Іди ж собі геть. Рудч. Ск. II. 7. Во мн. числѣ — гетьте.

2) Далеко. На бистрому на озері геть плавала качка. Н. п. Геть-геть. Далеко-далеко. Дніпро геть-геть собі роскинувсь, сияє батько та горить. Шевч. 633.

3) Употребляется для усиленія. Совершенно, рѣшительно, далеко. Геть чисто виїли. Геть виріжім вражих ляхів, геть що до єдного. Лукаш. 109. Загнали лишків геть аж за Вислу. Лис.

4) Очень. Чи треба молотника? — Треба, та ще й геть. Г. Барв. 303.

5) Геть-то. Употребляется для усиленія значеніи. Порядочно, достаточно. Прогаялись геть-то, оглядуючи манастирь. К. ЧР. 82. Ми знаємо про це і геть-то більше, ніж ви. І геть-то чеетию такою запишався. Греб. 362.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 280.