ГЕ́ТТО, невідм., с. У середньовічній Європі та в деяких сучасних капіталістичних країнах — райони або квартали міста, відведені для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії і т. ін. Кипи, наш гнів, грозою пломеній за дике гетто у Європі (Тич., II, 1947, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 57.