ГЕ́РЦОГ, а, ч. У Західній Європі — титул вищого дворянства, а також особа, що має цей титул. Степи, шляхи, Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Шевч., І, 1951, 268); — От французькі маркізи, та герцоги, та королі — це інша річ! (Н.-Лев., IV, 1956, 75); Він мугикав арію герцога з «Ріголетто» (Дмит., Наречена, 1959, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 56.