ГЕРА́НЬ, і, ж.

1. Трав’яниста рослина родини геранієвих з яскравими поодинокими або зібраними в двоквіткові пазушні зонтики квітками. На вікні зеленіли молоденькі листаті фікуси та герані (Н.-Лев., IV, 1956, 280); Виносили з хати фікуси, герань, калачики; обмивали листочки (Шиян, Баланда, 1957, 76); // Субтропічна ефіроносна рослина. Герань рожева — багаторічна вічнозелена напівкущова рослина родини геранієвих (Колг. енц., І, 1956, 394); З сировини герані рожевої добувають ефірну олію (Ол. та ефір. культ., 1956, 318).

2. Народна назва пеларгонії. Палали на вікні герані Та примули (Рильський, Поеми, 1957, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 53.