ГЕН ¹, присл. Указує на віддалення місця, часу, напряму проходження дії; он там, далеко. — Дивився, як там Лев здиха. Аж ген у тій діброві! (Гл., Вибр., 1957, 41); Велично пливе ген по ниві комбайн (Головко, І, 1957,. 433); Аж ген за північ, коли пожежа стихла і зарево згасло, змогла тільки трохи заспокоїтися Христя і лягла спати (Мирний, III, 1954, 341).

ГЕН², а, ч., біол. За сучасним уявленням, одиниця спадкової речовини, за допомогою якої ознаки і властивості батьків передаються нащадкам.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 48 - 49.

Ген нар.

1) Вонъ тамъ. На небі чистому ген хмара бовваніє. Греб. 367. Ген там на долині під могилою огонь палає. Рудч. Ск. II. 18.

2) Ген-ген. а) далеко-далеко. Пійдем ген-ген на гору. Маркев. 33. б) очень, сильно. Мотря таки ген-ген забарилась. Св. Л. 176.

3) Какъ существительное: названіе дѣтской игры, состоящей въ бросаніи ножа (съ кулака, съ ладони, съ головы, зубами) такъ, чтобы онъ воткнулся въ землю. КС. 1887. VI. 474. Мил. 55. Не отсюда ли и выраженіе: дати гену — сильно побить? Мнж. 168.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 279.