ГЕЛІКО́Н, а, ч. Музичний духовий інструмент у вигляді широкої мідної (часто нікельованої) труби, укладеної колом. Гелікони на плечах у комунарів похитувались срібними удавами, готовими почати могутнє й оглушливе чародійство (Мик., II, 1957, 512).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 47.