ГЕКАТО́МБА, и, ж.

1. Іст. У стародавніх греків — жертва богам; пожертвування. Три гекатомби: з волів, і з кізлят, і з овець тонкорунних, Три щирозлоті миски і дванадцять триніжків спижевих — Дар королівський у храм світодержця Зевеса (Фр., XIII, 1954, 316); [Гелен:] Можна ще одвернути гнів, офірувавши для бога пишну гекатомбу з білих волів, що не були ще під ярмом (Л. Укр., II, 1951, 299).

2. перен. Жорстоке і безглузде знищення великої кількості людей.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 46.