ГЕ́ЙЗЕР, а, ч.

1. Гаряче джерело вулканічного походження, що періодично фонтанує. Чудовим є відкриття на Камчатці гейзерів, вперше виявлених в 1921 році на південь від Кроноцького озера (Видатні геогр. відкр.., 1955, 23); В районах загасаючої вулканічної діяльності дуже поширені гейзери (Наука.., 6, 1958, 57).

2. чого, перен. Фонтан чого-небудь. Дельфіни плескались, збивали на чорній воді гейзери світла (Л. Укр., III, 1952, 623); Важкі бризантні вибухи піднімали гейзери землі, димували розбиті склади (Довж., Зач. Десна, 1957, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 46.