ГЕ́ЙБИ, спол., діал. Наче, немов. Зачинаю привикати до тої пітьми. Бігме, у чоловіка гейби котячі очі відростають (Фр., І, 1955, 118); — Вслухаюсь, Ганно, в цей гомін, і тішить він мене, гейби хлопчака (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 46.