ГВИ́НТИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до гвинт 1. В цій машині він знав чисто все до останнього гвинтика (Собко, Серце, 1952, 4); Він сам почав мацати в жниварці кожний гвинтик (Донч., VI, 1957, 40).

2. перен. Взагалі невеличка деталь у чому-небудь. Після смерті батька щось у ній непомітно надірвалося, зламався в маминій душі якийсь невидимий гвинтик (Коз., Сальвія, 1956, 13); Насправді він і далі продовжує лишатись нікчемним гвинтиком у страхітливій машині руйнації, в отому потворному механізмі війни, який не знає жалю (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 44.