ГВАРДІ́ЙСЬКИЙ, а, е. Прикм. до гва́рдія 1 і гварді́єць 1. Проходячи сусідню хату, я побачила молодого офіцера в гвардійській формі (Л. Укр., III, 1952, 620); Генерал мовчки розстебнув гімнастьорку, зняв з своїх грудей гвардійський значок і віддав Калюжному (Ле, Опов. та нариси, 1950, 271); // Такий, як у гвардійця. — Мирослава Наумівно, дай мені слово, — звівся з місця і випростався на весь свій гвардійський зріст солдат (Головко, II, 1957, 463).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 43.