ГА́СПИД, А́СПИД, а, ч. Те саме, що чорт; диявол, дідько, біс. Несамовито загарчав гаспид… (Вовчок, VI, 1956, 272); — Ти, шайтан турецький,.. антантин попихач, самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень (Гончар, II, 1959, 52); // Уживається як лайливе слово. — Гармати у цих гаспидів добрі, здорові, — з нашого добра накували (Стар., Облога.., 1961, 52); [Колос:] Знову почало з неба сипати. [Ад’ютант:] Час би перестати. [Колос:] Щоб літаки на моїх коней накинулись?.. — Ах ти, гаспиде! (Корн., II, 1955, 36); Царю проклятий, лукавий. Аспиде неситий! Що ти зробив з козаками? (Шевч., І, 1951, 250).
◊ Га́спид їх зна́є — хто його знає. — Чого ж се так припало? — пита Пріська. — Гаспид їх знає! (Мирний, III, 1954, 13); Де в га́спида — де. — І де вона, в гаспида, взялася в корчмі? (Н.-Лев., II, 1956, 16); До га́спида — дуже багато. — Та й перебрав же, вражий син, до гаспида грошей (Кв.-Осн., II, 1956, 244); Яко́го га́спида?; На яко́го га́спида? — чому, навіщо. [Xведір:] Ну, і якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяємо? (Мирний, V, 1955, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 40.