ГА́СЛО, а, с.
1. Висловлена у стислій формі ідея, політична вимога, завдання; заклик. Двадцять тисяч страйкарів загрожували буржуазному Львову. Гасла, які висували робітники, були чисто політичного характеру (Тудор, Вибр., 1949, 361); На сторожі миру стала [Радянська Армія], В світі цілому вона. Золоте у неї гасло: Світу — мир, війні — війна (Рильський, Урожай, 1950, 104); // Плакат з таким закликом. Маруся з високим молодим юнаком-узбеком малювала гасла (Ле, Міжгір’я, 1953, 267); // Провідний принцип. Навкруги бороди Грушевського [в 1917 р.] зосередилися панки та полупанки, які остаточно відшліфували своє, хочете кредо, хочете гасло (Вишня, І, 1956, 445).
2. Умовний знак для дії; попередження, сигнал. І смокче [Антосьо], бувало, сам, присівши до груби, і других частує, поставивши в сінях на варті одного, щоб дав гасло, як ітиме інспектор (Свидн., Люборацькі, 1955, 176); Ходкевич глянув у поле, стиснув нервово губи і наказав затрубити гасло бойової готовності (Мак., Вибр., 1956, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 39.