ГАСИ́ТИ, гашу́, га́сиш, недок., перех.
1. Припиняти горіння; тушити. Осавула.. зганяв їх [людей] гасити пожежу (Н.-Лев., II, 1956, 196); І не допитуйтеся у живих, що кожний із них в ті страшні часи робив:.. чи гасив у місті запалювальні бомби, чи рятував поранених (Вишня, І, 1956, 309); * Образно. Іван одсунувсь, насупившись, гасячи в очах п’яну пристрасть (Вас., І, 1959, 301); // рідко. Те саме, що вимика́ти. Я гашу електрику на монтажному столі (Ю. Янов., II, 1958, 26).
2. перен. Не давати розвиватися; подавляти, глушити (у 4 знач.). Соціалізм не тільки не гасить змагання, а навпаки, вперше створює можливість застосувати його дійсно широко, дійсно в масовому розмірі.. (Ленін, 26, 1951, 363); Петлюра зразу ж кинувся гасити опозицію (Довж., І, 1958,160); // Гамувати (про емоції). Немає сумніву, що Сава Федорович таки по-справжньому відчув неприємність від своїх розмов із Захаром і гасив її в тому клопоті біля прапора (Ле, Право.., 1957, 37); — В район мене викликають, — гасячи посмішку, відповів Дорош (Тют., Вир, 1960, 194); // Задовольняти (бажання, потребу). До неї [річки] також пару разів біжить щодня уся сільська худоба, щоб гасити свою спрагу (Фр., VI, 1951, 304).
3. Зменшувати або припиняти дію чого-небудь. Якщо ж відстань між проводами дорівнює довжині хвиль, то останні будуть накладатися в протилежній фазі і гасити одна одну (Радіолокація.., 1958, 12); Коли цей наказ [припинити пальбу], гасячи на своєму шляху стрілянину, докотився нарешті до Маковея, хлопець спочатку здивувався (Гончар, III, 1959, 438).
4. Робити недійсним, таким, що не має сили, значення. Гасити марку; Гасити квитанцію.
∆ Гаси́ти вапно́, спец. — виготовляти вапно для будівництва, змішуючи негашене, їдке вапно з водою. В старовину на Русі говорили замість гасити вапно творити вапно, а тому і ящик, в якому гасили, називали творилом (Таємн. вапна, 1957, 51); Я вспокоююсь, дивлячись,.. як шипить та куриться вапно, що його гасять у великих дощаних скринях та спускають відтак у ями (Фр., І, 1955, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 39.