ГАРЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Який має високу температуру; сильно нагрітий. Уже на третьому полі Турки-яничари ловили, До стовпа в’язали. Очі виймали, Гарячим залізом випікали (Шевч., І, 1951, 286); Босі ноги Василька вгрузають у гарячий пісок (Донч., V, 1957, 19); // у знач. ім. гаря́че, чого, с. Гаряча страва, їжа (перев. про перші страви). — Що за пики мерзенні… та відки вони? Не дадуть і поїсти добряче!. — І одвівши свій зір від лихої стіни, Довгорукий принявсь за гаряче (Граб., І, 1959, 173); // Жаркий, палючий. Гаряче сонце сяє (Н.-Лев., III, 1956, 308); Літо видалось сухе, гаряче (Донч., І, 1956, 67); Це він пропливав в пісках, в гарячих пустинях Азії [марить Черниш] (Гончар, III, 1959, 157); // перен. Про яскраву барву, відтінок. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь (Коцюб., І, 1955, 17); Найгарячіші фарби взяв Гоголь для свого дніпровського пейзажу (Рильський, III, 1956, 26).
◊ Гаря́ча обро́бка; Гаря́че штампува́ння і т. ін. — метод виготовлення металевих виробів або заготовок до них при сильному нагріві. Ново-Краматорський машинобудівний завод стає провідним підприємством країни по виробництву станів гарячої прокатки (Наука.., 5, 1960, 35); На підприємствах цієї [машинобудівної] галузі повільно застосовується холодне і гаряче точне штампування, точне литво (Ком. Укр., 6, 1960, 14).
◊ Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гаря́чому — застати на місці злочину, викрити злочин, зловживання. Архієпіскоп готувався вислизнути з цієї неприємної ситуації, де його впіймали на гарячому (Мельн., До раю.., 1961, 52); Всі пам’ятали, як він спіймав на гарячому коло спільного хліба зайшлого злодюгу-куркуля й одвів його до міста сам один (Ю. Янов., II, 1954, 156); Він хоче застукати злодіїв на гарячому (Кос., Новели, 1962, 185); Вси́пати гаря́чих — покарати різками; висікти. Всипати п’ятдесят гарячих, щоб знала, як книжки красти (Мирний, IV, 1955, 345);
Гаря́чий слід — недавній, свіжий слід. Кожного разу, коли загін поспішав туди [до місця перебування банди], він заставав гарячий слід (Цюпа, Три явори, 1958, 17);
За гаря́че й студе́не хапа́ти (ухопи́ти) — все робити. За студене й гаряче, як то кажуть, я Хапати мусив, голод, холод Зносити, сну, всіх втіх життя Зрікатись (Фр., XIII, 1954, 410); Лукин сам був робітний і хвалив за це Маланку, що вона знала, як-то кажуть, за гаряче й студене ухопити (Кобр., Вибр., 1954, 192);
По гаря́чих сліда́х — слідом за подією, не гаючи часу; негайно. Обов’язок новеліста велить відображати сучасне життя по гарячих слідах (Вітч., 2, 1962, 209).
2. перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний. Видко там дуже гарячого чоловіка приставили до видавницького діла (Мирний, V, 1955, 403); Чоловік він роботящий. І справляється кругом, Та занадто вже гарячий, Що не робить — все бігом (С. Ол., Вибр., 1959, 61); // Який виражає пристрасть, сильне почуття. Їден поцілунок гарячий, І я, як від чарів, ожив (Рудан., Тв., 1956, 57).
◊ Гаря́ча голова́ (кров і т. ін.) — про запальну людину; Гарячі сльози — сльози, викликані сильним почуттям. А матерніх гарячих сльоз [сліз]! А батькових, старих, кровавих [кривавих], Не ріки — море розлилось (Шевч., І, 1951, 326).
3. перен. Який легко збуджується; запальний. А дочка, на лихо собі, гаряча вдалася: ніколи було не змовчить (Мирний, II, 1954, 100); — Тільки ти, Давиде, надалі не будь таким гарячим, бережись (Головко, II, 1957, 36); // у знач. ім. гаря́чий, чого, ч. Запальна людина. Дехто з гарячих поїхав, та й закаявся: той — вола розчахнув, а той разом пару (Мирний, III, 1954, 7); // Дуже жвавий, рухливий; баский (про коней). Замфір, ледве здержуючи гарячі коні, заїхав під хату (Коцюб., І, 1955, 187); В диму промайнув гайдамацький старшина на гарячому німецькому жеребці (Довж., І, 1958, 181).
◊ Під гаря́чу ру́ку — в момент великого збудження, роздратування. Її щастя, що завіялась кудись і не потрапить батькові під гарячу руку (Шовк., Людина.., 1962, 62).
4. Надзвичайно напружений. За гарячою роботою в полі не було часу сваритись (Н.-Лев., II, 1956, 294); А бесіда була, видно, гарячою, бо за якийсь час Сперанський кулею вилетів звідти, червоний, як рак (Гончар, III, 1959, 197); // Доведений до граничного напруження; запеклий, жорстокий (про бій, стрілянину). На цілі кілометри плацдарм, народжуючись, клекотів гарячою пальбою, розгойданим, як море, гамором наступу (Гончар, III, 1959, 353); В горні гарячих атак нічних Горів горніст і згоріти не міг (Перв., І, 1958, 82); // Який потребує зосередження всіх сил (про час). Ревіли, гриміли гармати. Кривавий, гарячий був день (Фр., XIII, 1954, 146); І так робити весь час, поєднуючи операції, економлячи хвилини гарячого часу, продумуючи кожен рух (Собко, Біле полум’я, 1952, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 37.