ГАРЦІВНИ́К, а́, ч.

1. Той, хто гарцює на коні. Падишах з узгір’я дивився на гарцівників (Тулуб, Людолови, II, 1957, 526).

2. діал. Жартівник, пустун; // Танцюрист.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 36.

Гарцівник, ка, м.

1) Ѣздокъ на лошади.

2) Шалунъ.

3) Плясунъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 275.