ГАРЦЮ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до гарцюва́ти. Він тільки бачив, як Софія намагалася стримати гарцюючих коней (Шиян, Гроза.., 1956, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 36.