ГАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. неперех. Грайливо бігти або тупцювати, підскакувати на місці (про коней). Батько веде того коня за недоуздок, а він та гарцює, копитами землю вибиває (Укр.. казки, легенди.., 1957, 105); Під ними [вершниками] гарцюють коні, стають дибки, крешуть підковами брук (Кол., На фронті.., 1959, 33); Кінь, лякаючись такого видовища, як люди в ролі коней, не корився вершникові і гарцював на місці (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 19); * Образно. З поля налітають хуртовини, б’ють снігом у шибки, гарцюють на дахах, завивають у димарях та чорних лежаках (Чаб., Балкан. весна, 1960, 309); // Їхати верхи, дотримуючись певних прийомів спортивної їзди. Вона бачила, як та "невірна" жінка.. гарцювала на коні або лазила по горах та по лісах (Коцюб., І, 1955, 288); Кавалькада вершників, гарцюючи на конях, урочисто посувалася до майдану (Панч, Вибр., 1947, 379).
2. перен., неперех. Пустувати, бігати, скакати. Як хочете гарцювати, так ідіть на двір (Сл. Гр.); — Хіба вони вчитися в школу ходять? Ні уроків же їм тепер ніяких не задають. Гарцюють та синці один одному набивають (Головко, II, 1957, 86); // неперех. і перех. Танцювати. Отакий-то наш отаман, Орел сизокрилий! І воює і гарцює З усієї сили (Шевч., І, 1951, 104); А біля хати дівчата з парубками носяться; дівчата дрібушки вибивають, парубоцтво гопака гарцює (Кв.-Осн., II, 1956, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 36.