ГАРМОНІЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. і док. І. неперех. Бути у відповідності з ким-, чим-небудь. Темно-русяве волосся прекрасно гармоніювало з її білим матовим лицем і темно-голубими очима (Кобр., Вибр., 1954, 89); Волосся її вже давно побіліло, і ця сивина, не гармоніювала з очима, в яких ще світилися молоді, яскраві вогники (Собко, Серце, 1952, 19).

2. перех., муз. Те саме, що гармонізува́ти 1. Пісні в хорі оброблялися обережно, шанобливою рукою; керівник, сам композитор, тільки гармоніював їх мелодії (Вол., Місячне срібло, 1961, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 33.