ГАРМОНІ́ЧНО, рідко. Присл. до гармоні́чний. Люди, як видно, дуже добре позаучували мелодії пісень, бо співали гармонічно й не різнили (Н.-Лев., II, 1956, 403); Милувала зір м’яка, ніжна гама її [вази] барв, які дуже гармонічно єдналися і в портреті, і в народному орнаменті (Вол., Дні.., 1958, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 33.