ГАРМО́НЬ, і, ж; розм. Те саме, що гармо́нія². Високий матрос розтягнув гармонь, почав тихо співати (Корн., І, 1955, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 33.