ГАРКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Підсил. до га́ркнути. Він гарконув з такою нерозміреною силою, що кинулись зо сну і захиталися па акації гілочки (Вас., Талант, 1955, 273); — Напишете! Напишете! — говорить він тихо і раптом гарконув з усієї мочі: — Пишіть! (Хижняк, Тамара, 1959, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 31.