ГАРБА́, и, ж. Високий віз на двох або чотирьох колесах. Щоранку вони [цигани] запрягали в свою двоколесу гарбу маленьку, худу й облізлу шкапину (Коцюб., I, 1955, 371); Не скрипіли з поля важкі гарби з золотими снопами (Гончар, Новели, 1954, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 29.

Гарба, би, ж.

1) Большая телѣга на высокихъ колесахъ, арба. Мкр. Н.

2) Телѣга на двухъ колесахъ. О. 1862. V. Кух. 37. Ум. Гарбичка. Тією гарбичкою я по сіно їздив. Екатер. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 272.

гарба́ (зменшене — гарби́чка) високий віз на двох або чотирьох колесах, призначений для перевезення снопів, соломи, сіна. Не скрипіли з поля важкі гарби з золо­тими снопами (О. Гончар); здавна необхідне знаряддя селянського господарства; в гарбу запрягали звичайно волів; щодо жінки сим­волізує незграбність, огрядність, неповороткість.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 131.