ГАР, у, ч. Що-небудь горіле та дрібні часточки від нього, які піднімаються в повітря. Розноситься, гар, чадить на той бенкет сп’янілий (Стар., Поет. тв., 1958, 215); В яру димок слався, долітав приємний дух гару (Горд., II, 1959, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 28.