ГАНЬБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал.

1. перех. Ганьбити (у 2 знач.). Так недотепа-неборак Ганьбує те, чого не знав, І думає, що добре так (Гл., Вибр., 1957, 136); — Гарна дівка, ганьбувати ні за яку роботу не можна (Барв., Опов… 1902, 384).

2. ким, неперех. Гребувати, нехтувати. — Чого, мила, смуткуєш, чи моєю маткою ганьбуєш? (Чуб., V, 1874, 690).

3. неперех. Жити безчесно. Судив мені Бог та й п’яниченьку мужа, що він п’є і ганьбує, та ще й дома не ночує (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 28.

Ганьбувати, бу́ю, єш, гл.

1) = Ганити, ганьбити. Гарна дівка, ганьбувати ні за яку роботу не можна. Г. Барв. 384.

2) — ким. Браковать, порочить, презирать. Дівка ганьбує ним. Черк. у. Да чого, мила, смуткуєш, чи моєю маткою ганьбуєш? Чуб. V. 690.

3) Жить безчестно. Судив мені Бог та й п’яниченьку мужа, що він п’є і ганьбує, та ще й дома не ночує. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 271.