ГАНЬБА́, и, ж.

1. Принизливе для кого-небудь становище. Бабуся кілька разів опередила мене. Для мене це була ганьба (Томч., Готель.., 1960, 67).

2. Недобра слава; безчестя. Прощай, убогий Кос-Арале.. Ні хвали, Ані ганьби я не сплітаю Твоїй пустині (Шевч., II, 1953, 207); Вчора при людях його обсміяв Роман, а це знову ганьба на все село (Стельмах, І, 1962, 107).

3. Вигук, що виражає осуд кого-, чого-небудь. [Комісар:] І гасло викиньте — ганьба і смерть тому, хто залишиться в бухті (Корн., І, 1955, 32).

◊ Ганьбу́ дава́ти, заст. — гудити, ганити. — Лучче було ганьби не давати: зради не було б, сорому (Барв., Опов.., 1902, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 27.

Ганьба, би, ж.

1) Позоръ, безчестіе, стыдъ, поруганіе. Ганьбою не візьмеш, так силою діймеш. Ном. № 3892.

2) Порицаніе. Тим тільки ганьба йому, що иноді чарки вип’є. Лебед. Ганьбу дати кому. Выразить порицаріе. Ном. № 6820. Я парубку ганьби не даю. МВ. ІІ. 125. Ні хвали, а ні ганьби я не сплітаю твоїй пустині. Шевч. 441.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 271.