Га́нни (А́нни) день = Свято́ї Га́н­ни (А́нни) день —

1) за церковним календарем, день 9/22 грудня, За­чаття Праведною Анною Пресвя­тої Богородиці; Ганна (Анна) — мати Пресвятої Діви Марії; у на­родному побуті день називають ще Га́нна (А́нна) Зи́мня; у цей день остаточно встановлюється зима; це найкоротший день у році — день зимового сонцестояння; за цим днем угадували погоду, — «яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки», «яка Ганна до по­лудня, така зима до грудня», «як­що на Ганну зимню великий іній на деревах — до врожаю»; з цим днем здавна пов’язано ряд при­кмет: з цього дня вовки починають тічкуватися, тому треба стерегти кошари, бо вовки стають дуже не­безпечними; з цього дня добре розпочинати подорож; «На Ґан­ки сідай в санки», — казали в Галичині,

2) Га́нна (від давньоєвр. імені Channa, що походить від channan— «він був милостивий, виявляв ласку»; пестливі — Ганну́­ся, Ганну́ля, Га́нка, Га́ня, Га́ндзя) — українізоване християнське жіно­че ім’я; у народі часом символізує невправність, тому кажуть: «Вид­ко, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті», безнадію (звідси — «казала Ганна, що надія марна»), жіночу красу (звідси «враженна Ганна то в’яне, то гарна»), ледачкуватість (звідси — «пішла Гандзя в поле жати та й забула серпа взя­ти»); ім’я виступає також об’єктом кепкування, — «наша Гандзя пись­мо розуміє, а читати не вміє», «ра­да б Ганна за пана, та пан не бере», «от маєш, Гандзю, книш, тобі гра­ють, а ти спиш». Ой сяду я під ха­тою, На улицю гляну, Як то тії дів­чаточка Без своєї Ганни, Без моєї Ганнусеньки У хрещика грають (Т. Шевченко); Чи є в світі мо­лодиця, Як та Гандзя білолиця (Д. Бонковський); Ластівки літа­ють, бо літається, І Ганнуся лю­бить, бо пора… (М. Рильський); Коли б мені зранку Горілочки шклянку, Тютюну на люльку, Дівчину Ган­нульку (пісня); — Де ми будем ночу­вати?— У дівчини Ганки. — Що бу­демо вечеряти? — Індичії лапки (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 130-131.