ГАМСЕЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., фам.
1. перех. Сильно бити кого-небудь. Як почне тебе істиком гамселить, то будеш знать, як дратувать (Сл. Гр.); Коли не ставало патронів, кидалися врукопаш, біднота гамселила прикладами куркулів по набряклих крутих загривках (Гончар, Таврія.., 1957, 538).
2. неперех. З силою ударяти, стукати по чому-небудь, у що-небудь. Не один торгав запори, а то й гамселив дрюком по замку (Головко, II, 1957, 286); // безос. * Образно. Голова [Чіпчина] заходила ходором; у виски гамселило, як обухом (Мирний, II, 1954, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 25.