ГАЛЯ́РА, и, ж., діал. Човен. Сама Настя один раз бачила, як перед вечором він за городом лазив по куп’ї й виводив галяру до себе в берег (Ле, Вибр., 1939, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 22.

Галяра, ри, ж.

1) = Галера. КС. 1882. XII. 505.

2) Судно для перевозки грузовъ.

3) Плоскодонная лодка на два весла. Вас. 157. Ум. Галярка. Ми у Кременчуці переїздили на той беріг галярками. Пирят. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 269.