ГАЛЯ́ВИНА, и, ж. Те саме, що галя́ва. — Чи ти знаєш, що я оце женюся!.. — Ще що вигадай!.. — обізвався дід Оникій, виступаючи з-за вишень на галявину (Н.-Лев., IV, 1956, 221); Сосни й молодий березняк розступилися, і перед Володею відкрилася невелика галявина (Донч., III, 1956, 364); Очерет кінчається, відкривається чимала, обрамлена заростями галявина (Гончар, Маша.., 1959, 34); * Образно. На небесних галявинах ліниво блищали зорі. Небо тут, там заволоклося хмарами (Чендей, Вітер.., 1958, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 22.