ГАЙОВИ́К, а, ч., діал. Лісовик.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 17.

Гайовик, ка, м. Лѣшій. Уман. II. 84.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 266.

гайови́к — у дохристиянських ві­руваннях — злий дух гаю, його охоронець, господар; може полю­вати й на людину.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 128.