ГАЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. перех. Витрачати марно, розтринькувати, переводити. — Ти мені глини не гайнуй (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 328); — Завтра не гайнуй мені дня, а то старий Горенко ще столярським аршином плечі зміряв (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 155).

2. неперех., діал. Гуляти. Літом хто гайнує, той зимою голодує (Укр.. присл.., 1955, 107).

3. перех., діал. Мучити. І не було того дня, тієї години, щоб не лаяли, не гайнували Солохи (Мирний, І, 1954, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 17.

Гайнувати, ную, єш, гл. Небречь, растрачивать, мотать. Ти ж і сам колись був таким, як ми, дукою. Хто тобі, пеському синові, звелів гайнувати батьківщину. К. Бай. 47. Хто в літі гайнує, той в зімі голодує. Ном. № 558. Заробить гроші, та й гайнує їми, — нічого не зостається в його. Новомоск. у.

2) Кутить, гулять. А кум з кумою в корчмі гайнує. Чуб. № 1099.

3) Производить безпорядокъ. Ну бігать, гомоніть, гайнувати, — аж усе піде жужмом. МВ. ІІ. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 266.