ГА́ЙНО, діал. Присл. до га́йний 1.
ГАЙНО́, а́, с., розм.
1. Гній, кал. * У порівн. Крутиться, як те гайно в ополонці, і сам не знає, що він [Петлюра] таке! (Панч, На калин. мості, 1965, 105).
2. Безладдя.
◊ Гайно́м стоя́ти (поки́нути і т. ін.) — в безладді бути, покинути і т. ін. Казала, що все прибрала в хаті, аж бачу, що все такечки й стоїть гайном (Сл. Гр.); [Дід:] Так прибери, дочко, гарненько поприбирай тут. Не годиться ж усе тут гайном покинути, вибираючись з гори (Вас., III, 1960, 268).
3. Лігво ведмедя. З диких ломів, з гайна, встає на задні лаби [лапи] ведмідь (Коцюб., II, 1955, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 17.