ГАЙДУ́ЦЬКИЙ, а, е, іст. Прикм. до гайду́к 1-3. Його [князя Острозького] люди схопили нас зненацька. І коли б не воєвода, мабуть, учинили б над нами суд гайдуцький (Ле, Україна, 1940, 205); // Належний гайдукові, гайдукам. Над Балканам свищуть кулі Із гайдуцьких Із повстанських Самопалів (Воронько, Драгі.., 1959, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 16.