ГАЙДАМА́КА, и, род. мн. ів, ч., іст.

1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починав розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Вас., II, 1959, 358).

2. Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918-1920 рр. — солдат особливих кінних частин контрреволюційної Центральної ради, а також різних контрреволюційних загонів Петлюри та Скоропадського. Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (Довж., Зач. Десна, 1957, 8); — Повне депо наприймав куркулів та інших мерзотників. Є й про нього відомості — колишній гайдамака (Донч., І, 1956, 490).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 16.

Гайдамака, ки, м.

1) Гайдамакъ; человѣкъ, причастный къ крестьянскому возстанію въ 18 вѣкѣ на правомъ берегу Днѣпра. Йде Залізняк Чорним шляхом, за ним гайдамаки. Шевч. 155.

2) Разбойникъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 265.

гайдама́ка —

1) учасник народ­но-визвольної боротьби XVIII— початку XIXст. на Правобережній та лівобережній .Україні і ірити польсько-шляхетського та мос­ковського гніту; назва походить з турецької мови, де означає неспокійну, бунтівливу людину; у народі називали колія́ми, левенця́ми, у Галичині — опри́шками. Та все га­разд, та все гаразд, усе хорошенько, Виглядають гайдамаки з-за гори частенько (пісня); Йде Залізняк Чорним шляхом, за ним гайдамаки (Т. Шевченко);

2) солдат особли­вих частин Центральної Ради, а та­кож загонів С. Петлюри та гетьмана П. Скоропадського (1918 — 1920).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 127.