ГА́ЙВОРОН, а, ч.. Перелітний птах родини воронових з блискучим чорним пір’ям. Воли його коло воза Понуро стоять. А із степу гайворони До його летять (Шевч., II, 1953, 127); Дві великі тучі пішли наперелом. З піднебесся гайворон падав крилом (Мал., І, 1956, 94);

* У порівн. Висока [дівчина], огрядна, на виду біла, а коса, як гайворон, чорна, аж до колін (Стор., І, 1957, 188).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 15.

Гайворон, на, м. Грачъ, Corvus flugilegus. Вх. Пч. II. 9. Та ще мене гайворони укрили з півночі… Клюють очі козацькії, а трупу — не хочуть. Шевч. 491.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 265.

гайворон (пташа гайворона — гайвороня́, гайвороненя́, збірне — га́йвороння) = гра́йворон — переліт­ ний птах родини воронових з блискучим чорним оперенням; грак; лиховісний птах, особливо зловісними є його зграї (цю символіку використовує Т. Шевченко у вірші «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле»). А із степу гайворони До його летять (Т. Шевченко); З піднебесся жайворон падає крилом (А. Малишко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 127.