ГА́ДЯЧИЙ, а, е, розм. Прикм. до гад. Та під п’яну руч гордовито волали вони (підліщани): — Ми однодворці, майже дворя-ани! — Голодранці! — гукали їм з інших частин. — А все ж не куркульня гадяча!.. (Крот., Сини… 1948, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 12.

Гадячий, а, е.

1) = Гадовий, гадючий. Мил. М. 48. Сім голов гадячих. Гн. І. 22.

2) Гадяче зілля. Раст. Veronica chamaedrus. Вх. Пч. II. 37.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 264.