ГА́ДДЯ, я, с. Збірн. до гад. Сидить коваль у темниці, світла божого не бачить, холодно та вогко, жаби та інше гаддя повзає по тілі (Кобр., Вибр., 1954, 179); Кам’янистий берег Сугаклею заселяли жаби, ящірки, різне гаддя (Ю. Янов., І, 1958, 509); * Образно. А вітер потужно роздимав полум’я, багряне гаддя проповзало поміж людей, рвалося вперед (Гончар, Новели, 1954, 112); — Дотепер не був я шахраєм та й відтепер не гадаю ним бути… Гаддя ви сорокате! (Вільде, Повнол. діти, 1960, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 10.