ГА́ВКІТ, коту, ч. Те саме, що га́вкання. Він тілько почув Шарків ляскучий гавкіт і нестямний грюк сінешних дверей (Мирний, IV, 1955, 126); За брамою чулись голоси, собачий гавкіт (Збан., Незабутнє, 1953, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 9.