ВІ́ЯТИСЯ, ві́юся, ві́єшся, недок. 1. тільки 3 ос., рідко. Те саме, що ві́яти 1, 3. — Хіба тобі [вітре] немає простору Віятися попід небосклоном [небосхилом]! (Мирний, V, 1955, 275); Мій червоний знак на вітрі віється (Ю. Янов., І, 1958, 253).

2. зневажл. Іти, бігти куди-небудь без діла; блукати, волочитися. — Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю (Кв.-Осн., II, 1956, 163); — Плентається, віється десь цілісінький день, як той лобуряка, як циган!.. (Л. Янов., І, 1959, 411); // Поводитися розпусне. — Мабуть, назнав [Чіпка] десь повію всесвітню та й віється… (Мирний, II, 1954, 238).

3. Пас. до ві́яти 4.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 694.

Віятися, віюся, єшся, гл.

1) Носиться, бродить, таскаться. Мабуть назнав десь повію всесвітню та й віється. Мир. ХРВ. 324. Як пообідають, то нехай собі віються куди схочуть. О. 1862. V. 103.

2) Вѣяться, провѣваться. Пшениця…. і молотиться, і віється. Стор. І. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 244.