ВІ́ЩО ¹, уроч. Присл. до ві́щий 1. * Образно. Крикнула вісниця-птиця. Віщо шумить очерет (Рильський, І, 1956, 211).

ВІ́ЩО². Знахідний відмінок займенника що; уживається після прийменників за, про, через та ін. Звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Вовчок, І, 1955, 280); Мені кортіло зразу довідатись, за віщо він дістав звання героя (Смолич, III, 1959, 445).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 693.

Віщо мѣст. Винит. падежъ отъ що, употр. послѣ предлога. За віщо, на віщо. Завелися, як той казав: багатий на багатство, а убогий — бо’ на й за віщо. Ном. № 3514.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 243.